|
ЛУК'ЯН КОБИЛИЦЯ Буковинські гуцули, приблизно 100.000 осіб, займають у горах Карпатах кругло 3.000 кв. кілометри простору. Це те саме українське плем'я, що живе в Галичині й на Закарпатті, з єдиною відміною релігійного характеру: буковинські гуцули всі православні. Через особливе соціяльно-економічне положення мешканців Гуцульщини та назрілих у той час суперечностей між розпорядками урядуючих чинників і збільшення вимог дідичів у 1842-му році на Гуцульщині вибухло повстання, назване чужинними істориками 'гуцульським бунтом.' Провідником цього «гуцульського бунту» був гуцул Лук'ян Кобилиця. Він народився па початку 19-го століття в селі Пловка біля містечка Селєтина, повіту Сторонець-Путилів. За Енциклопедією українознавства, Словникова частина, т. З, стор. 1057, Л. Кобилиця жив від 1803-го року до 1851-го року, а за 'Українською Радянською Енциклопедією' т. 6, Київ 1961 р. від 1812 до жовтня 1851 р. Був одружений з гуцулкою-красунею зі славного гуцульського роду Єрошак, яка заохочувала його і допомагала йому в організації повстання. Як подає Білінкевич, Л. Кобилиця був першим багачем на всі гори: 'мав багато худоби, коней, овець, бджіл, меду, убрань і всякого достатку. ' Докладні дані про гуцульське повстання в 1842-1843-іх ро-ах та про їхнього провідника подає учасник тих подій секретар староства в Кіцмані Каєтан Пірошка. Він оповідає: 'Коли я був в 1842-го року на практиці при окружнім уряді в Чернівцях, поскаржилися дідичі з гуцульських гір, що гуцули збунтувалися й перестали панщину робити. Окружний староста Збишевський зареквірував три компанії війська з Чернівців, Серету й Коломиї та поїхав з військом і зі мною як протоколянтом на політичну комісію в Гуцульщину. Перед політичною комісією була вже на Гуцульщині судова комісія. Збунтувалися були гуцули з Вижниччини, Путилівщннн, з Доигопільської округи, разом з кільканадцять громад, де були дідичами Михаїл Ромашкам, Джурджован, старий і сліпий, та його брат. Фльондори, граф Льоґотеті та інші. Гуцули збунтувалися тому, що дідичі збирали з них більше данини, ніж після прав їм належало. Найгірші з тих дідичів були Ромашкан і Джурджован. Під час того бунту мандатором у Сторонці-Путилові був Адальберт Городинський (батько О. Ю. Федьковича). Гуцули хотіли мати вільні ліси і пасовиська та щоб їх не обтяжувано понад обов'язок приписаний правом. Коли ми в супроводі війська приїхали до Сторонця-Путиліва, були по верхах зібрані тисячі гуцулів, але вони заховувалися спокійно. Так само й військо не задиралося з ними так, що до проливу крови не прийшло. Громади Сторонець-Путилів, Плоска та інші утримували три з половиною місяці військо (від листопада 1842 р. до лютого 1843 р.). Комісія урядувала у Сторонець-Путилові. Уряд хотів конче зловити у свої руки Лук'яна Кобилицю, бо він був керівником бунту. Він усім орудував, а гуцули його наказів слухали. Але народ ховав його так добре, що він не міг потрапити до рук влади. Але, врешті, його таки зловили в Плосці й закованого привели до Сторонця-Путиліва, спершу перед політичну, а потім перед судову комісію. Перед комісією Л. Кобилиця відповідав з великою гідністю і клав натиск на те, що 'ліси наші' і що дідичі стягають з гуцулів неналежну данину. Уряд бачив, що помимо ув'язнення Кобилиці, гуцули тримаються при своїм опорі, а спричинником опору уважав Кобилицю. Уряд був переконаний, що коли б його в очах народу понизити, то Кобилиця стратив би на повазі, а тоді опір гуцулів пощастило б зламати. В тій цілі почали Кобилицю шиканувати, намагалися його з терпеливості вивести, щоб він, спалахнувши гнівом, образив комісію, а тоді вже — так вони гадали — можна б його публічно бити. Але даремні були намагання вивести Кобилицю з терпеливости. На всі злобно-дошкульні питання він відповідав спокійно і з великою гідністю. Політична комісія передала Кобилицю судовій комісії, що рівночасно з політичною у Сторонці-Путилові три з половиною місяці урядувала. Лук'яна Кобилицю засуджено тоді, мабуть, на рік 'криміналу'. (Титко Ревакович, 'Лук'ян Кобилиця', Записки НТШ, т. СХХУІ-СХХУІІ, стор. 265-267). Щоб заспокоїти гуцулів, уряд видав 11-го травня 1844-го року досить неясний декрет: в ньому признано гуцулам вільність від панщини, але залишено за панами всі інші привілеї: складати умови з гуцулами і вимагати заплати за випас худоби на панських полонинах. Після короткого спокою знову почалися великі утиски панів, збільшилися їхні вимоги до гуцулів. Уже в 1845-му році зареєстровано нові скарги гуцулів до влади проти панів. Нові заворушення гуцулів були викликані тривожними поголосками, мовляв, цісар дарував панщину, а дідичі це затаїли. Гуцули знову почали збиратися потайки по лісах і обмірковувати протизаходи по відношенню до нових розпорядків. Вони вирішили післати Лук'яна Кобилицю до цісаря до Відня з відповідним листом, в якому вони висловлювали свої кривди. За інформаціями Біленкевича з села Ферескул над Черемошем, не лише буковинські гуцули, але й з ляцького боку (Галичини) в часі Великодня збирали біля церков від кожної паски по одному левові, та занесли ті зібрані гроші Кобилиці й вислали його з листом про їхні кривди в далеку дорогу. Точно невідомо, чи бував Кобилиця у самого цісаря, але відомо, що він повернувся з Відня 1846-го року і привіз 'великий папір, записаний величезними червоними буквами' і повісив його на стіні у своїй хаті. Гуцули потайки до нього сходились і розпитували про подорож та про те, що саме написано в тій грамоті. Кобилиця розповідав, що цей цісарський патент повертав їхні давні права; що цісар розпорядив, що пани вже не мають права ні судити, ні бити гуцулів, а всі ліси й полонини належать гуцулам. Ці вістки скоро рознеслися по всій Гуцульщині, а мешканці гір цілими громадами почали ставити опір дідичам. Перестали робити панщину, вирубували ліси і пасли худобу на панських полонинах. Лук'ян Кобилиця став справжнім провідником, до нього гуцули з'їжджалися з далеких гір за порадою та допомогою. Стривожене панство знову звернулося до уряду у Чернівцях і цей засудив Кобилицю на кілька місяців в'язниці за 'обман і агітацію'. Він сидів у чернівецькій в'язниці від літа 1847-го року до травня 1848-го року з його так зв. 'весною народів.' В 1848-му році знесено панщину на Буковині. На підставі проголошеної конституції відбулись у червні вибори до Державної Ради у Відні. На Буковині вибрано вісім послів, між якими було п'ять українців. З Вижницького повіту був обраний Лук'ян Кобилиця безпосередньо по виході із в'язниці. Хоч проти виборів Кобилиці було багато протестів, називаючи його бунтарем, але віденський парлямент затвердив його одноголосно. До Кобилиці з'їжджалися гуцули, як на прощу, і просили поради й допомоги в боротьбі з панами. Кобилиця став організувати великі народні зібрання. Перше таке зібрання відбулося на горі Глєдів біля Вижниці в середині листопада 1848-го року. На це зібрання зійшлося кілька соток гуцулів. У короткій промові, між іншим, Кобилиця сказав: 'Монарх мій приятель і в разі потреби, вишле мені військо на поміч. Не бійтеся нічого. Ліси, полонини та пасовиська всі будуть ваші. Лиш моліться Богу, святкуйте неділі і все буде добре.' Друге велике народне зібрання гуцулів відбулося при кінці листопада в місцевості 'Панчєна' поблизу Сторонця-Путиліва. Сюди прибуло ще більше народу, ніж на перше зібрання. За відомостями Біленкевича (з села Ферескул над Черемошем, він збирав інформації про 'гуцульський бунт' 1848-1849 рр., що їх згодом списав д-р Окуневський і передав І. Франкові). Кобилиця цього разу виступив не тільки проти панів, але й проти урядовців, які для 'користи своєї панської' фальшиво толкують закони і подають фальшиві відомості про стан народу. Кобилиця казав, що тепер цьому станові кінець, бо цісар кого приятель і віддав йому всю владу над Буковиною. Віднині гуцули не повинні слухати ніяких урядовців, комісарів, старост, чи навіть губернатора. Нікого, крім його одного. Всі скарбові і панські ґрунти мають належати до самих селян, віднині вони мають стати зовсім самостійними власниками. Свою промову Кобилиця закінчив словами: 'Не слухайте ні панів, ні урядників, лиш одного мене, а все буде добре.' Третє таке зібрання відбулося в Селєтині. Лук'ян Кобилиця почав об'їжджати всю Гуцульщину, а найбільше села над Черемошем, його супроводжували 30 пушкарів, що втекли від панів, та 300 гуцулів, озброєних крісами і пістолями. Всюди, де був Кобилиця, давав розпорядження, видавав засуди і призначав суддів. Народ вітав його як свого короля. Про виступи Кобилиці почали ходити найрізноманітніші перебільшені чутки, що лякали дідичів. І так, наприклад, часопис 'Польска', що виходив у Львові, в ч. 32-35 за 25-ий день листопада 1848-го року писав: 'Кобилиця зібрав прихильників і на чолі озброєної ватаги напав на село Радівці, здобув і пограбував його і нарешті коронував себе буковинським королем.' А напівурядовий часопис 'Газета Львовска' в кінці грудня 1848-го року повідомляв: 'Багато власників дібр мусіли втікати із своїх маєтків та шукати захисту в Чернівцях.' Через події на Гуцульщині розпочалися розрухи і в інших місцевостях Буковини. Щоб узгіднити дію всіх цих революційних рухів, Кобилиця призначив на 15-ий день грудня чергову народну нараду у своєму домі на 'Краснім Ділу' біля Плоски. Але це зібрання не відбулося, бо влада, повідомлена про ці збори, вислала в гори військо, а зібрані гуцули та сам Кобилиця змушені були ховатися в горах. Військо, вислане урядом на Гуцульщину, почало сильно утискати гуцулів, а особливо воно пильно розшукувало Кобилицю і його найближчих співпрацівників. їм пощастило заарештувати деяких керівників повстання і відіслати їх до чернівецького суду. Часто Кобилиця із своєю ватагою, що складалася з 330 озброєних людей, перебував в околицях, де оперували війська, але їх не атакували. Все ж таки підступом пощастило владі спіймати Кобилицю в о. Вишневського у Жаб'ю і 27-го травня 1849-го року закованого та під сильною вартою привезли його до Чернівців. Слідство тяглося дуже довго і аж 1851-го року цього народного героя судив військовий суд. Однак суд не знайшов за ним ніякої вини за злочини чи зв'язки з угорськими повстанцями і засудив його тільки на один місяць в'язниці за 'організацію гуцулів до повстання.' Випустили Кобилицю із в'язниці, але заборонили йому повертатися до Плоски, чи до Сторонця-Путиліва. Він перебував під поліційним наглядом у Солці. Про його смерть є кілька версій. За однією (за інформацією Білінкевича) його отруїли дідичі Айвас, Ромашкан та Джурджован. 'Українська Радянська Енциклопедія', т. 6, стор. 513 подає: 'У квітні 1850-го року Кобилиця був заарештований. Від катувань Кобилиця важко захворів і 1851-го року був таємно висланий до Ґура-Гумора, де й помер.' Про Кобилицю писали багато німецькі, польські, румунські й українські публіцисти та історики. Що він був великою постаттю для своєї землі, видно з любови народу до його особи: його слухали, на нього покладали великі надії, а по його смерті складали пісні, перекази та легенди про нього. Для ворогів-займанців Лук'ян Кобилиця був пострахом, тому вони забороняли вшановувати його пам'ять та писати про нього. 'Гуцульський бунт' не мав ще свідомого політичного підґрунтя, але вже був свідомою реакцією на чуже панування. Гуцули під проводом Кобилиці повстали в ім'я своїх свобід та для оборони своїх прав на свої ліси і пасовиська. Так починається кожна політична дія: спочатку бунт проти неправди й несправедливости, а потім свідома політична дія та боротьба за право і свободу. Гуцульські заворушення під проводом Лук'яна Кобилиці мали в більшості економічний характер, але на чолі цього заворушення стояла українська людина й українське населення творило лави повстанців. Тому цей факт змушував чужинецьких спостерігачів дивитися на цей рух як українське національне повстання. З цієї причини й закиди Кобилиці, що він хотів проголосити себе королем Буковини. Ми можемо певно ствердити, що гуцульські заворушення на Буковині у першій половині XIX століття мали виразний національно-політичиий характер. |
20 січня 2010
|
| Закрити |
